О. В. Люльов, Т. В. Пімоненко, Я. В. Решетняк, Е. К. О. Овусу, Е. Овусу
(мова оригіналу – англійська)
https://doi.org/10.21272/mer.2021.94.06
Забезпечення сталого розвитку регіонів напряму залежить від здатності органів місцевого самоврядування приймати ефективні управлінські рішення за для вирішення соціально-економічних проблем населення. Така відповідальність ще більше посилилась з початком перерозподілу владних повноважень між органами центральної та місцевої влади у 2015 р., що було обумовлено початком процесу децентралізації. Дана реформа передбачає зміну адміністративно-територіального устрою, перерозподіл фінансових потоків та податкових надходжень, зменшення впливу органів центральної влади на прийняття рішень на місцях. Хоча вона і вносить суттєві зміни в роботу державного та місцевого апарату, проте вона не впливає на вирішення найбільшої проблеми в Україні – демографічної кризи, що спричинена скороченням чисельності населення, як природнім шляхом, так і через зростаючою міграцію до більш розвинутих країн світу. І хоча зростання місцевих бюджетів дозволяє органам місцевого самоврядування збільшити кількість соціальних проєктів направлених на задоволення потреб громади, проте без ефективної моделі переконання що зазначені заходи реалізуються першочергово за для задоволення потреб власного населення є безрезультатними. В цьому контексті ефективним є відхід від стандартного принципу отримання вигоди "тут, і зараз" та побудови довгострокової стратегії розвитку регіону на основі його географічних, соціальних, культурних, історичних та бізнесових можливостей. Саме з цією метою більшість країн та міст починає формувати власні бренди, одним із ключових завдань якого є приваблення потенційного людського капіталу з інших територій чи країн, як у короткій, так і довготерміновій перспективі, а також збереження власного трудового потенціалу. Та зростаюча кількість брендів територій приводить до необхідності оцінки ефективності такого підходу до забезпечення конкурентоспроможності трудового потенціалу регіону. Тож, виходячи з вище наведеного метою статті є дослідження проблеми забезпечення людськими ресурсами території та рівня їх трудової конкурентоспроможності через призму локальних брендів. В основу методики оцінки частково покладено методи, що використовуються при формуванні індексів національних та локальних брендів Анхольта-Іпсоса та Індексу конкурентоспроможності міст.
Ключові слова: трудовий потенціал, національний бренд, локальний бренд, людські ресурси.
Розміщена в №4, 2021.
Інформація про автора(ів):
ОЛЕКСІЙ ВАЛЕНТИНОВИЧ ЛЮЛЬОВ, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри маркетингу Сумського державного університету;
ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА ПІМОНЕНКО, доктор економічних наук, доцент кафедри маркетингу Сумського державного університету;
ЯРОСЛАВ В’ЯЧЕСЛАВОВИЧ РЕШЕТНЯК, аспірант кафедри маркетингу Сумського державного університету;
ОСЕІ ОВУСУ ЕВЕЛІН КУМА, аспірантка кафедри маркетингу Сумського державного університету;
ОВУСУ ЕДВАРД, аспірант кафедри маркетингу Сумського державного університету
Текст статті: завантажити.